Новий 2026 рік остаточно вступив у свої права, і згідно зі східним календарем Зелена Дерев’яна Змія вже готується передати свої повноваження Червоному Вогняному Коню.

Дізнатися про характер і звички володаря нового року ми вирішили там, де панує стукіт копит, вірність покликанню та щоденна праця. Мова йде про Дергачівську дитячо-­юнацьку кінно-­спортивну школу Дергачівської міської ради, що діє на базі Державного біотехнологічного університету міста Харкова та нині релокована на Прилуччину. Це не просто навчальний заклад – це справжній прихисток для тварин із прифронтових територій і кузня майбутніх чемпіонів.

Про коней та діяльність кінно-­спортивної школи «Трудовій славі» розповіла Оксана САЙНІЄВА – директорка Дергачівської дитячо-­юнацької кінно-­спортивної школи Дергачівської міської ради Харківської області. Тож у рік Коня говоримо про коней.

​

Більше ніж спорт

Дергачівська кінно-­спортивна школа – це приклад того, як професійний спорт поєднується з гуманітарною місією. Тут навчають не лише триматися в сідлі, а й відповідальності за тих, кого врятували від обстрілів. Тут кожен кінь має свою історію, а кожен вершник – велике серце.

Історія школи розпочалася ще у 1996 році. Тоді вона була заснована при Харківському зооветеринарному інституті. Школа пережила чимало трансформацій, як і сам університет, що згодом об’єднав у собі три різні вищі навчальні заклади.

Сьогодні у школі навчаються і студенти, і діти. Набір у групи початкової та базової підготовки (конкур, виїздка, триборство – три олімпійські види кінного спорту) починається з 10 років – саме в цьому віці юні вершники вже готові до серйозної дисципліни та розуміння психології коня.

​

Зіркові мешканці та власне розведення

Школа пишається своїми конями. Серед них є справжні легенди, як-­от кінь Сантес – надзвичайно титулований, який неодноразово ставав призером Чемпіонатів та Кубків України. Або жеребець­-плідник Росток – найкрасивіший і найвищий кінь у стайні, знаний великою кількістю перемог.

Яскрава блондинка з блакитними очима торійської породи – кобила Аіша – має незвичну ізабелову масть. Як розповідає директорка Дергачівської ДЮКСШ Оксана Сайнієва, якщо красуню Аішу гарно викупати, вона стає майже рожевого, тобто ізабелового кольору. Аіша дуже дружелюбна та емпатична: вона не лише приймає участь у змаганнях, а й залюбки катає діток і позує для фотосесій.

Серед коней є й справжні герої. Кобила Анархія брала участь у рятувальній операції, завдяки її участі вдалося вивести коней зі зруйнованої Авдіївки.

Більшість коней у школі – представники української верхової породи. Це верхово-­запряжна порода, виведена в Україні в другій половині ХХ століття. Вона є результатом багаторічної селекції: у венах цих коней тече кров найкращих порід світу – від німецьких тракененів до темпераментних іспанців. Українські верхові коні популярні у класичних видах кінного спорту, зокрема у виїздці, конкурі та триборстві. Проте у стайні є й представники інших порід. Наприклад, нещодавно школі подарували чистокровного арабського коня, витонченого красеня, еталон швидкості та витривалості.

Особливістю школи є те, що тут не просто купують дорослих тварин, а займаються повним циклом їхнього розведення та виховання. Тренери й співробітники школи самостійно приймають пологи, вирощують лошат, проводять «заїздку» (початкове навчання ходити під сідлом).

«Колись наша стайня мала статус племрепродуктора. І хоча статуси змінюються, якість коней залишається незмінною», – розповідає Оксана Володимирівна.

До речі, напередодні Нового року у стайні народилося лоша – донечка кобили Фантастики та жеребця Ростка. «Зараз оголошено конкурс на найкраще ім’я для нашого лошати­-немовляти. За традицією ім’я лошати має починатися з першої літери імені матері (у нашому випадку – літери Ф), а також містити першу літеру імені батька (у нас – літеру Р)», – каже пані Сайнієва.

​

Евакуація та порятунок «з нуля»

Війна внесла свої корективи в життя школи. 17 травня 2024 року коней перевезли з міста Дергачі (Харківська область), що розташоване за 20 кілометрів від лінії зіткнення, до села Дідівці поблизу Прилук, а вже за тиждень будівлі кінно­-спортивного комплексу були знищені під час ракетних ударів.

Це була вже друга евакуація коней. Перша відбулася у 2022 році, на початку активних бойових дій. Тоді тварин евакуювали до Дніпра, Полтави, Києва та містечок Харківщини. На початку 2023 року коні повернулися до місця своєї постійної дислокації, однак через постійні обстріли тварин довелося евакуювати вдруге.

Тож уже майже два роки Дергачівська дитячо-­юнацька кінно­--спортивна школа Дергачівської міської ради Харківської області на базі ДБТУ працює на Прилуччині.

Попри те, що стайня розташована у старих будівлях, де колись також утримували коней, сьогодні тут панує сучасний підхід. Сюди приїжджають студенти на практику, щоб на власні очі побачити, як правильно доглядати за конями та як знаходити спільну мову з цими величними тваринами.

Попри неспокійні часи в країні, в стінах стайні панує особлива атмосфера тиші та довіри. Коні відчувають емоції людей, а люди отримують неймовірну віддачу від спілкування з тваринами. Сьогодні тут перебуває 40 коней. Це велика родина, до якої входять спортивні коні школи, тварини, що перебувають на балансі Державного біотехнологічного університету, а також коні, врятовані з лінії фронту – безпосередньо «з нуля».

Проте життя триває. Діти з Прилук записуються до школи, навчаються доглядати за конями та міцно триматися в сідлі.

Коні – неймовірні емпати. Вони відчувають наш страх, але так само відчувають і нашу доброту. У ці темні часи вони стають світлими провідниками, які допомагають українцям повертатися до життя.

Серед мешканців стайні є й місцева знаменитість – віслючок Яша. Його також врятували з небезпечної зони (з під Лимана). Нині Яша живий та здоровий.

​

Меню для чемпіонів: секрети раціону

Утримання коней – це ціла наука. Багато хто вважає, що кінь може їсти все те саме, що й інша худоба, однак це небезпечна помилка.

Цікавий факт: у коней, на відміну від багатьох інших ссавців, немає жовчного міхура. Печінка коня виробляє жовч, яка безперервно надходить безпосередньо до тонкого кишківника й допомагає перетравлювати велику кількість клітковини. Водночас через такі особливості шлунково-­кишкової системи одноразове виділення великої кількості жовчі, необхідної для перетравлення жирної їжі, неможливе.

Саме тому коні – суворі травоїдні. Їхня травна система надзвичайно чутлива, тож у раціоні не повинно бути зайвих жирів, бо будь-­який надлишок жирів може миттєво «вдарити» по печінці. Хоча кобиляче молоко доволі жирне й солодке (що допомагає лошатам швидко рости), але для дорослих коней надлишок жирів може бути дуже небезпечним.

У коня шлунок однокамерний, на відміну від корів, у яких він чотирикамерний. Крім того, коні не можуть відригувати у звичному розумінні, як люди чи собаки, через особливості будови свого травного тракту: їхній нижній стравохідний сфінктер (клапан) надзвичайно сильний і працює лише в один бік, а сам стравохід має м’язи, які проштовхують їжу лише вниз. Тому зворотний потік вмісту шлунка практично неможливий, що робить коней уразливими до розриву шлунка, особливо під час колік або надмірного газоутворення.

Тож до підбору раціону коней потрібно підходити дуже ретельно. Навіть звичні для сільського господарства зернові відходи (висівки) слід давати з обережністю. Основу раціону становлять сіно, трава, овес, ячмінь та спеціальні мюслі.

Коней годують три рази на день. На сніданок дають плющений овес. На обід і вечерю – теплу кашу із запареного зерна кукурудзи, макухи, ячменю, гранул люцерни, висівок, патоки. Також коням забезпечують достатню кількість грубих кормів (сіна, соломи, полови, а влітку – зеленої трави) для мінімізації розладів травлення, зокрема колік.

Основу трав’яного раціону становлять злакові та бобові трави: люцерна, райграс, пирій, мишій та еспарцет. Це своєрідний енергетичний коктейль, що забезпечує тварин усім необхідним.

До раціону також додають крейду, сіль і спеціальні вітамінні суміші.

Коням необхідно мати цілодобовий доступ до свіжої води. Це дуже важливо. Навіть під час відключень електроенергії стайня не зупиняє роботу – працюють генератори, щоб забезпечити потреби господарства.

​

Комфорт «на тирсі та соломі»

Побут коней організований з особливою турботою. Багато хто вважає, що коні сплять лише стоячи, але насправді для повноцінного відпочинку їм потрібен комфорт. Хоча природа й наділила їх здатністю дрімати стоячи (завдяки особливій будові суглобів, що «замикаються»), для глибокого сну коням обов’язково потрібно лягти на бік.

«Кожен коник живе у своїй «квартирі», – усміхається пані Оксана. – Денники у стайнях мають бути просторими – ідеально 4 х 4 метри. Це дозволяє великій тварині безпечно лягти, а потім, спираючись на міцні ноги, легко піднятися. Комфортний сон – основа здоров’я та спортивного довголіття коня».

Утримують тварин на підстилці з тирси та соломи. Прибирати доводиться щодня, адже чистота – запорука здоров’я копит і легень. Цю кропітку роботу виконують працівники та небайдужі помічники, адже коні потребують уваги 24/7.

​

Від малечі до атлета: процес «обтягування»

Життя маленького лошати поруч із матір’ю триває до пів року. Після цього малечу відлучають і переводять на дорослий раціон. Однак справжня «школа» починається пізніше.

До трьох років коней не залучають до верхової їзди – їхній скелет має зміцніти. Водночас щодня з ними проводять кропітку роботу, яку фахівці називають «обтягуванням».

Обтягування – це процес привчання молодого коня до дисципліни. Це щоденна праця, завдяки якій тварина вчиться спокійно бігати на корді (спеціальному канаті), давати чистити копита, спокійно реагувати на вакцинацію та догляд.

Без цього етапу неможливо виховати ані спортивного коня, ані помічника в господарстві.

Життєвий цикл коня в цифрах виглядає так:

• 0-­3 роки – дитинство та «обтягування» (привчання до дисципліни);

• 3 роки – початок навчання під вершником;

• 6-­20 років – активна спортивна кар’єра та участь у змаганнях;

• 20+ років – час «пенсії», спокійних прогулянок і відпочинку.

​

«Материнський капітал» і спортивна генетика

Не кожен кінь може виступати до 20 років. Травми – невід’ємна частина великого спорту. Проте якщо кінь має добрий родовід і високі спортивні показники в минулому, він стає частиною репродуктивної програми.

Навіть якщо тварина трохи кульгає і вже не може стрибати через бар’єри, вона здатна стати чудовою матір’ю, передаючи свої гени майбутнім поколінням чемпіонів. Репродуктивний вік у коней триває приблизно до 20 років, хоча природа іноді дивує приємними винятками й у більш зрілому віці.

​

Гідна старість: коні на заслуженому відпочинку

Одним із найважливіших принципів стайні є гуманність. У професійному спорті кінь зазвичай залишається активним до 20 років. Вік 25 років уже вважається «поважним». У багатьох комерційних закладах старих тварин позбуваються, але в Дергачівській дитячо-­юнацькій кінно-­спортивній школі – зовсім інша філософія.

«У нас коні на забій не йдуть, – наголошує пані Оксана. – У нас багато тварин поважного віку, які вже не працюють під сідлом. Вони просто спокійно доживають свій вік у гідних умовах, отримуючи догляд і любов, на які заслуговують за роки вірної служби».

Середня тривалість життя коня – близько 25 років, але бувають і винятки. В інтернеті можна знайти згадки про коней­-довгожителів, які доживали до 45 років, однак у реальному житті тривалість життя залежить від догляду, генетики та… розміру тварини.

«Поні та коні Пржевальського живуть довше – часто до 30 років і більше, – зазначає пані Оксана. – У нашій школі є своя «бабуся» – кобила 1998 року народження. Вона вже не дає потомства та не бере участі у змаганнях. Вона просто живе, насолоджуючись спокоєм і піклуванням, залишаючись живою історією закладу».

Сьогодні стайня під Прилуками – це не просто тренувальна база, а справжній дім, де цінують кожне життя: від молодого грайливого лошати до сивого ветерана, який колись приносив перемоги.

​

Від першої поїздки – до справи всього життя

Дергачівською ДЮКСШ керує Оксана Сайнієва – людина, закохана у свою справу. Її історія – приклад того, як випадкова подія може визначити долю.

На запитання, як вона прийшла в кінний спорт, пані Оксана відповідає, що все почалося з простої цікавості.

«Мене в дитинстві покатали на коні. І з того моменту я закохалась у коней та верхову їзду. Тож з нетерпінням чекала до 12 рокі, коли мене запишуть у дитячу кінно­-спортивну школу», – згадує вона.

Але те, що для когось було розвагою, для неї стало професією. Далі було навчання у кінно-­спортивній школі, диплом освітнього менеджера, ветеринарна освіта та інститут фізичної культури і спорту, робота тренеркою, а згодом – і директоркою кінно­-спортивної школи. Сьогодні все її життя пов’язане з цими граційними тваринами. Коні для неї – це не просто робота, а справжні улюбленці, кожен з яких має свій неповторний характер.

​

Коні – лікарі: іпотерапія у часи війни

Сьогодні до стайні в Прилуках приходять не лише за спортивними досягненнями. Основний фокус змістився на допомогу людям. Сюди приїжджають діти­-переселенці та мешканці міста, які перебувають у стані сильного стресу через війну, а також діти з особливими потребами.

«Ми займаємося реабілітацією тих, хто постраждав від військової агресії. Нам важливо допомогти всім, на кого може позитивно вплинути контакт із твариною, – розповідає пані Оксана. – Навіть звичайна екскурсія чи можливість погладити коня допомагає людям хоча б на годину забути про тривоги. Заняття іпотерапією з дітьми з особливими потребами ми проводили ще на рідній Дергачівщині.

Іпотерапія – це вид лікувальної фізичної культури, в основі якого лежить використання рухів коня для відновлення функцій організму людини. У загальному переліку методів терапії для дітей іпотерапія вважається одним із найефективніших способів реабілітації.

По суті, іпотерапія – це реабілітація із застосуванням лікувальної фізкультури, де рухи коня стимулюють відновлення функцій організму. Реабілітація дітей з інвалідністю базується на складних причинно­-наслідкових зв’язках, що використовують підвище­ну пластичність (здатність до адаптації) дитячого мозку. Саме тому методика роботи з дітьми з особливими потребами передбачає ретельно вивірену систему стимуляції мозку шляхом спеціального комплексу фізичних вправ, які ґрунтуються на біомеханічних властивостях рухів коня».

Пані Оксана додає, що коні – це партнери, друзі, лікарі та вчителі.

​

Це все робота команди!

«Сьогодні, коли світ навколо нас стрімко змінюється, особливо важливо мати поруч надійне плече. Я хочу висловити щиру вдячність своїй команді – однодумцям, волонтерам та нашим талановитим вихованцям. Ми працюємо пліч­-о-­пліч, бо маємо спільну мрію.

Ми прагнемо, щоб наші діти обирали реальне життя та спорт замість екранів смартфонів. Ми ростемо разом: проводимо змагання, готуємо майбутніх чемпіонів і залучаємо молодь до здорового руху. Але наша місія сьогодні ширша – ми впроваджуємо реабілітаційні заходи для постраждалих від війни, даруючи людям надію та підтримку.

Наше особливе натхнення – це наші коні. Отримувати лошат та виховувати з них справжніх чотириногих партнерів – це кропітка праця, яка була б неможливою без відданості кожного члена колективу. Усе, чого ми досягаємо – це результат роботи єдиної команди!» – підкреслює Оксана Сайнієва.

«Наша команда дуже вдячна за прихисток на Прилуччині», – з вдячністю додає Оксана Сайнієва.

​

І, дивлячись на те, як коні мирно пасуться під прилуцьким небом, розумієш: повага до життя – це те, що робить нас людьми. Кінь – дзеркало душі. І якщо ви хочете навчитися терпінню та витривалості, кращого вчителя, ніж цей чотириногий красень, годі й шукати.

​

Олена БЕРЕЗКІНА