Референдум за збереження Союзу РСР, боротьба за пам’ятники Леніну, та дефіцит паперу
Як розвивалися події на Ічнянщині у рік проголошення незалежності Україн. У архівах періодичних видань різних регіонів України та у ЗМІ вцілому чітко прослідковується активна пропаганда голосування на референдумі 17 березня 1991 року «за» новий союзницький договір тодішнього радянського союзу.
21 серпня 2025 р., 11:08
Вибір редакції
На шпальтах газети «Трудова слава» також регулярно виходили матеріали щодо референдуму, його підтримки, пропаганду та думки жителів громади. Що і про кого публікували на Ічнянщині в рік проголошення незалежності України? Які дискусії велися через сторінки «Трудової слави»? Хто були лідерами думок? Як ічнянці проголосували на референдумі? Разом із журналістами «Трудової слави» спробували розібратися та відновити усі ці події на Ічнянщині.
Із засобів масової інформації у свідомість громадян
Варто зауважити, що тираж газети «Трудова слава» у 1991 році подекуди сягав до 14 000 примірників. Окрім цього, в той час кожен мав змогу завітати до міських бібліотек і прочитати свіжу газету, про що згадувалось на шпальтах видання.
«З нинішнього року зросли ціни на періодичні видання. Але хочу сказати: не засмучуйтесь. До ваших послуг – центральна та дві міські бібліотеки. У 1991 році лише Центральна бібліотека одержуватиме 39 найменувань газет», – написала у №8 (8156) від 19 січня 1991 року Г. Шульженко, старший бібліотекар читацького залу Центральної бібліотеки Ічні.
Тобто, газета для багатьох була важливим джерелом інформації, що своєю чергою, дозволяло охопити велику аудиотрію та впливати на свідомість громадян.
Зокрема так було і тоді, коли розвивались найважливіші події для України – референдум 17 березня, проголошення незалежності, референдум 1 грудня, нестача товарів у магазинах, дискусії щодо демонтажу пам’ятників Леніну, дефіцит паперу та багато іншого. Але все за порядком…
«Наша сила – в союзі», «Ветерани – за союз», «На порядку денному – підготовка до референдуму», «Єдиний союз – докази і сумніви» – такими були заголовки протягом 1991 року в Ічнянській районці. Про референдум у 1991 році писали майже у кожному номері газети. Що ближче до дати голосування, то більше статей і матеріалів на шпальтах. Та попри це, журналістам не вдалося відшукати бодай найменшу замітку в газеті про те, що потрібно голосувати проти збереження Союзу РСР. Принаймні мова йде про Ічнянську районку, як її тоді називали.
Пропаганда чи необхідність?
Хто ж і про що говорив до виборців через сторінки «Трудової слави»?
«Перший секретар райкому Компартії України, голова районної Ради народних депутатів В. В. Соснов висловив свої думки стосовно союзу рівноправних республік, закликав присутніх роз’яснювати людям його суть і наслідки його можливого розвалу, голосувати за збереження СРСР як оновленої федерації», – йшлося у матеріалі «Незабаром – референдум», опублікованому в газеті «Трудова слава» №17 (8165) 9 лютого 1991 року.
Такі ж наративи щодо збереження Радянського Союзу прослідковувались й у всіх інших матеріалах. Так, у газеті №21 (8169) за 19 лютого 1991 року, М. Небеський, секретар райкому Компартії України, під заголовком «Наша сила – в союзі» висловив повну недовіру до тих, хто проти збереження СРСР: «Нині новоутворені громадсько-політичні структури, що об’єдналися на антикомуністичній платформі, намагаються перекрутити факти, все те, що досягнуте спільними зусиллями. Лунають заклики про вихід України із Союзу РСР і переорієнтації її на західний ринок».
У цьому ж матеріалі він говорив і про те, що саме трудова і бойова співдружність була одним із вирішальних факторів перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, відбудові народного господарства. Маніпуляція чи правда? Вирішували читачі.
Також згадувалося і про те, що Україна неспроможна існувати самостійно та що їй не потрібна своя армія.
Відтак, у статті «Скажемо «так» оновленому Союзу» («Трудова слава», №27 (8175) від 3 березня 1991 року) В. Соснов, перший секретар райкому Компартії та голова районної Ради народних депутатів, наголосив, що за наші землі століттями точилися запеклі війни і саме завдяки СРСР вдалося зберегти територіальну цілісність держави.
«Вихід України з Союзу РСР створить загрозу її територіальної цілісності. За наші землі протягом століть точились запеклі війни. І тільки у складі СРСР український народ об’єднав у межах єдиної держави свої історичні землі. Саме Союз виступає гарантом територіальної цілісності України», – написав тоді В. Соснов.
Більше того, він зауважив, що Україні не потрібна своя армія.
«А для чого Україні своя армія? Кому вона повинна протистояти?» – наголосив перший секретар райкому Компартії.
Про військовий потенціал згадувалося і у матеріалі «Оновлений союз – його проблеми і майбутнє», що був опублікований напередодні проведення референдуму, 16 березня 1991 року в №28 (8176) газети «Трудова слава»: «Тільки разом суверенні республіки зможуть ефективно і надійно вирішувати питання своєї оборони і безпеки. Ракетні війська, підводний флот, системи протиповітряної оборони надто дорого створювати і утримувати поодинці».
Загалом, кожна стаття та кожен авторський матеріал, опубліковані у газеті, були просякнуті закликами до голосування за збереження СРСР. Не часто, але публікувалися і звернення виключно до Ічнянців.
«Своєю статтею я звертаюся до представників інтелігенції, кожного комуніста: донесіть слова правди про Союзний договір до кожного жителя Ічнянщини», – написав М. Небеський, секретар райкому Компартії України у №21 (8169) від 19 лютого 1991 року.
У цьому ж випуску газети було опубліковано звернення Ічнянської районної ради ветеранів війни і праці у якому висловили стурбованість щодо ситуації в країні та закликали голосувати «за».
«У ряді регіонів країни до влади прийшли екстримістські націоналістичні сили, що відкрито взяли курс на розвал багатонаціональної держави. Ці деструктивні групи, що рвуться до влади і в нас, намагаються свої політичні амбіції видати за інтереси і настрої широких народних мас», – написали ветерани війни і праці.
Ічнянці проголосували
Відтак, у кожному випуску газети «Трудова слава» ічнянців закликали голосувати за збереження СРСР. Врешті референдум відбувся. 17 березня 1991 року громадяни проголосували. Результати було опубліковано 23 березня 1991 року в №30 (8178) «Трудової слави».
Тоді був дуже високий показник кількості виборців на дільницях. Кількість громадян, що взяли участь в опитуванні становила дуже великий відсоток, подекуди цифра була максимальною – 100%. Такий показник був у тодішніх Будянській та Ступаківській сільських радах. 99,9% громадян проголосувало у Бакаївській сільській раді. Найнижчий відсоток відвідуваня виборчих дільниць був у Ічнянській міській раді – 92,7%.
За результатами опитування майже усі виборці були «за» збереження СРСР. Хоча було багато і тих, хто проти. Так, найбільше «проти» було у Ічнянській міській раді – 20,2%, нижче – Парафіївська сільська рада – 19,5%. Найменше прогодувало «проти» в Южненській (ред. – назва сільської ради з оригіналу публікацій 1991 року) сільській раді – 2%.
Загальні цифри по району: відвідали виборчі дільниці – 97%, проголосували «за» – 87%.
Приблизно такі самі цифри й відсотки були в інших областях та регіонах. Тобто, з великим відривом виборці обрали збереження СРСР. Та все ж події дев’яносто першого на цьому не завершились.
Завдяки чи попри?
Забігаючи наперед, у кінець 1991 року, ми згадаємо другий референдум, що відбувся 1 грудня. Українці проголосували вдруге, але про це пізніше…
Тож попри референдум, попри голосування, попри намагання політиків зробити так чи так, Союз РСР не зберігся.
Факти залишаються фактами й історію, яку ми пам’ятаємо нікому не стерти, та все ж повернемося до засобів масової інформації, зокрема до районки. Відтак, у газеті «Трудова слава» (№74 (8222) від 28 серпня 1991 року) вийшли друком найважливіші рядки для жителів Ічнянщини та усіх громадян України: «УКРАЇНА стає незалежною. Рішення про це прийняв 24 серпня український парламент. 1 грудня 1991 року пройде республіканський референдум про підтвердження Акту проголошення незалежності».
Разом із цим повідомлення на першій шпальті опублікували ряд інших важливих рішень:
1. М. С. Горбачов – більше не генеральний секретар ЦК КПРС. Про це він заявив 24 серпня і запропонував ЦК КПРС саморозпуститися.
2. Президент РРФСР Б. М. Єльцин видав Указ, яким фактично припинено вихід ряду комуністичних видань з багатомільйонним тиражем.
31 серпня вийшли друком ще декілька важливих повідомлень:
1. Верховна Рада України прийняла постанову «Про політичну обстановку на Україні і негайні дії Верховної Ради України по створенню умов не повторення надалі військового перевороту».
2. Постановою Верховної Ради України припинено діяльність організацій політичних партій в усіх органах державної влади та управління, правоохоронних органах, установах радіо і телебачення.
3. Прийнято постанову Верховної Ради України, якою всі військові формування, дислоковані на території республіки підпорядковуються Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Урядові України доручено приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету міністрів і Національного банку України.
Вже 7 вересня 1991 року жителі Ічнянщини могли не лише прочитати, а й побачити на власні очі – над будинком Ічнянської міської ради народних депутатів піднято український національний синьо-жовтий прапор. Саме таким було повідомлення у №77 (8225), у суботу 7 вересня.
Бути чи не бути пам’ятникам Леніну?
Референдум та проголошення незалежності України – головна тема видань у 1991 році, але того часу мали місце й інші гарячі теми й гострі проблеми суспільства.
Одне із таких – знищення пам’ятників Леніну, зокрема і в Ічнянському районі. Про це згадується не часто, але засвідчує, що вже тоді, у 1991 році у суспільстві назрівало це питання і вже тоді говорили про портрет Степана Бандери.
Так, у «Трудовій славі», в №4 (8152) від 10 січня 1991 року було опубліковано дві протилежні думки, щодо вищезгаданих пам’ятників.
«Ось хоча б узяти питання про пам’ятники В. І. Леніну, а вірніше – про ставлення до їх демонтажу. Якщо зважити на їх кількість та якість, то нічого крамольного нема в тому, що деякі пам’ятники демонтуються. Коли люди вирішили зробити це, відроджуючи історичне обличчя міста чи якоїсь його частини, то їхня справа, бо то воля народу», – висловився тоді на другій шпальті видання В. Бондар, пропагандист комсомольської організації райвузла зв’язку.
А от Є. Пономарьова, пропагандист партійної організації заводу продтоварів, була категорично проти знищення пам’ятників Леніну. Її стаття вийшла друком у цьому ж номері газети. Вона написала, що не треба боротися з мармуром і що пам’ятники Леніну – це пам’ять про вождя світового пролетаріату та про людину, яка хотіла всім лише добра і щастя. У своєму матеріалі Пономарьова також згадала і Степана Бандеру: «Не треба боротися з пам’ятниками В. І. Леніну, з червоною тканиною, з гранітом і мармуром! Це не поліпшить наше життя… Подивіться, у Львівській області немає тепер пам’ятників В. І. Леніну, немає червоних прапорів. Там майорять жовто-блакитні прапори, висять портрети Степана Бандери, але райського життя немає. Люди живуть там, може, гірше, ніж у нас».
Згодом публікувалися й інші матеріали про демонтаж згаданих пам’ятників, але їхній зміст надто не різнився.
Пам’ятники є, а хліба і паперу немає
Аналізуючи усі випуски Ічнянської районки за 91-й рік прослідковується, що пересічних громадян дуже хвилювало і питання відсутності товарів на полицях магазинів. Хоча у різних номерах газети публікувалося про стабільну ситуацію. Через шпальти громадян заспокоювали, нібито направду все чудово й дефіциту як такого немає.
Про це свідчать заголовки «Чутки безпідставні» (№5 (8153) від 12 січня 1991 року), «Знову невідкладні заходи» (№8 (8156) від 19 січня 1991 року), «Життєво важливі питання» (№25 (8173) від 6 березня 1991 року) та багато інших матеріалів. У кожній статті дотично чи прямо йшлося про стабільну ситуацію на ринку. Навіть більше, у багатьох матеріалах звітували про розвиток промисловості та розвиток ринку, нібито все із товарами чудово і ось-ось магазини будуть переповнені. На противагу, у багатьох випусках «Трудової слави» публікувалися звернення громадян, які навпаки, скаржились на відсутність товарів довгі місяці або на те, що товари діставалися тим, хто мав право на першочергове обслуговування.
«Біля залізничного вокзалу є магазин. Але спробуйте тут що-небудь купити. Не продає, кричить на весь голос: «Тільки для працівників залізниці». Проси не проси – хліба не продасть. Те ж саме можна сказати і про магазин №23 біля хлібоприймального підприємства та №32 біля заготконтори. Продавці кричать покупцям, що це магазин для працівників заготконтори і обслуговує винятково їх», – написала у зверненні, опублікованому в №25 (8173) 6 березня 1991 року, жителька Ічні М. Кондрат.
У той час дефіцит був не лише на прилавках магазинів. Така ж ситуація складалась і з папером, що впливало на друковані видання, зокрема на їх обсяг та періодичність випусків.
Так, у декількох номерах «Трудової слави» опублікували звернення підписників газети, які скаржилися, що передплатили повноцінну газету, а отримують «листок паперу».
«Запас паперу, який був на обласній базі, вичерпався. Щоб хоч якось протриматись, не припинити випуск газети зовсім, вирішили виходити половинним обсягом», – написали тоді від редакції у відповідь на звернення.
Згодом, у тому ж 1991 році, скоротилася і періодичність видання газети «Трудова слава».
Підсумок
1991 рік був доволі складним як для пересічних громадян України, так і для політиків та країни вцілому. Та попри все, 24 серпня 1991 року проголошено Незалежність України, а вже 1 грудня це застверджено ще одним референдумом, про який ми розповімо у настуних випусках газети.
* усі згадані назви статей, сіл, селищних рад та інші наведені дані, що стосуються публікацій в 1991 році, опубліковано без авторських змін та без поправок.
Володимир АЛЄКСЄЄВ
21 серпня 2025 р., 11:08
Вибір редакції
Papira
All rights reserved © papira.net.ua 2025
Категорії