Звертаючись до унікальних світлин із фотопутівника «Прилуччина на світлинах минулого», ми прагнемо не лише відтворити архітектурну красу цих забутих перлин, а й оживити пам’ять про тих, хто тут жив, творив і залишив нам у спадок багатий культурний код. Нехай ці чорно-­білі образи стануть вікном у час, коли велич була втілена у камені, а історія – в кожному дереві парку.

​

Ржавець – колиска Стороженків та коріння Ревуцьких

З 1690 р. значні земельні володіння у селі Ржавець (тепер – Іржавець) належали представникам козацько-старшинського роду Сторо­женків. Родинне помешкання, розбудоване на цих землях у XVIII ст., своєю репутацією завдячувало передусім храму Святої Трійці, збудованому в селі 1736-­го року коштом Стороженків для чудотворної ікони Божої Матері.

Реліквію понівеченої Січі Запорозької привезли до села козаки­мазепинці Ічнянської сотні. Зворушливі рядки присвятив цій події Тарас Шевченко:

«Вернулися запорожці, принесли з собою в Гетьманщину той чудовий Образ Пресвятої. Поставили в Іржавиці в мурованім храмі. Отам вона й досі плаче та за козаками».

​

Чудотворна ікона Божої Матері Ржавська слугувала вінчальною для багатьох поколінь мешканців Ржавця, так само як для родин Стороженків і Ревуцьких, споріднених між собою через Ганну Павлівну Каневську, уроджену Стороженко – бабцю за материнською лінією Дмитра Миколайовича та Левка Миколайовича Ревуцьких, видатних діячів музичної культури України першої полови­ни XX століття.

Але у Ржавці, за традицією, притаманною землеволодінню на Полтавщині, існувало поряд кілька невеличких маєтків (вони як велося, належали спорідненим родинам Стороженків/Ревуцьких/Персидських), тому село стало батьківщиною ще кількох непересічних осіб в історії України. Тут народилися історик, літератор, один з перших дослідників творчос­ті Тараса Шевченка – Микола Стороженко; вчений-­біолог Дмитро Персидський.

​

Маєток у Ржавці слугував «сімейним гніздом» для родини Ревуцьких із 1840­-х до початку 1920­-х рр. У буремному 1919 р. у Ржавці народився син Лева Ревуцького Євген, у чиїх дитячих спогадах залишилися промовисті деталі з життя родини Ревуцьких на початку 1920-­х рр., зокрема те, що до кола обов’язків його батька входили нагляд за конем і заготівля дров, а також те, що один із роялів було обміняно в Парафіївці на два мішки цукру.

​

Але на сімейних світлинах Ревуцьких ці драматичні роки не зафіксовано, тут збережено образ маєткового життя до початку доби війн і революцій.

Світлини сповнені особливим ароматом домашнього повсякдення української інтелігенції початку XX ст., на них назавжди закарбувалися кегельбан і паркова альтанка, чаювання за родинним столом і прогулянки алеями парку.

​

Тростянецький маєток родини Скоропадських

Маєток на хуторі Тростянець на Прилучччині було влаштовано Іваном Михайловичем Скоропадським на початку 1830-­х рр. У складі маєтку окрім центрального будинку, де зберігалися колекція зброї, старовинних предметів, портретів гетьманів, бібліотека, значна колекція історичних рукописів, були два флігелі та господарчі будівлі.

​

І. М. Скоропадський захоп­лювався лісовим господарством. На території маєтку за ініціативою власника й стараннями селян та майстрів-­садівників було змінено структуру ландшафту, насипано штучні пагорби, висаджено рослини з усіх куточків світу. Цей унікальний дендропарк використовувався й як розсадник рослин, що постачалися до маєтків родичів й сусідів – до Сокиринців Ґалаґанів, Качанівки Тарновських, Турівки та Васьківців Маркевичів, Згурівки Кочубеїв тощо. На 1886-­й рік у Тростянецькій садибі нараховувалося близько шестисот різновидів дерев.

​

На межі XIX–XX ст., коли маєток, разом з іншими володіннями, перейшов у власність Павла та Михайла Скоропадських, постала проблема його утримання, тому що як економія він був незвичайним та вимагав значних вкладень капіталу.

Зусиллями Павла Петровича Скоропадського на початку XX ст. у помісті застосовувалася прогресивна на той час дев’ятипільна система землекористування. Упродовж 1902–1915 років П. П. Скоропадський особисто опікувався станом насаджень Тростянецького парку, просив управителя маєтку сповіщати, які рослин слід придбати для цього витвору ландшафтного мистецтва. Маєток Трос­тянець перебував у власності родини до буремних подій 1917–1918 рр.

​

У січні 1918 року садибу було зруйновано й упродовж майже двох десятиліть парк належав тваринницькому радгоспу. На щастя, після війни дендропарк передали Академії наук УРСР. Він стає науково­дослідницькою установою.

Сьогодні дендропарк «Тростянець» – високохудожній зразок паркового будівництва, справжній музей природи. Тут ростуть понад 400 видів і форм дерев та кущів. Дендропарк займає площу 207 га і є одним з найбільших штучних паркових масивів України.

​

За матеріалами фотопутівника «Прилуччина на світлинах минулого» (автори та упорядники: Марина Будзар, Валентина Тарасенко, Віктор Моренець, Ігор Павлюченко, Олександр Лозовий)